Ковалі Сутінків

Тут мова йтиме про сутність маловідомої, замкнутої в собі, але в той же час не менш цікавої раси, та їх єдиного спадку у вигляді міста з неординарними властивостями.

Ковалі Сутінків були замкненим, мовчазним народом. Їхня робота не вирізнялася блиском, зате в ній була точність, терпіння і тиша. Їхнє життя точилося навколо каменю, заліза, і повільного дихання печер. Вони жили просто, працювали важко і майже не залишали меж свого міста. Їхні знання зосереджувалися на взаємодії з каменем, металом і часом. Ковалі Сутінків вірили, що справжнє розуміння матеріалу приходить не в поспіху дня і не в помірному спокої ночі, а в порогових станах — як от у сутінках — це був час для праці, думок і творення. Саме в таких проміжках вони вбачали справжню роботу. Не в моменті удару, а між ударами.

Вони не брали учнів здалеку. Не йшли у війни. Не хвалилися своїм ремеслом. Ті, хто приходив до міста, казали, що чули, як кам’яні вулиці неначе оживали, як тільки сонце починало наближатися до горизонту. І чим довше вони перебували у Вельморні, тим більше їм здавалось, що вже не було ні дня, ні ночі — лише міжчасся, вічне.

Вельморн

Вельморн був містом-титаном, чиї масивні стіни з чорного каменю, здавалося, могли витримати навіть кінець світу. Збудоване в доісторичну епоху, воно було домівкою для народу, який називав себе Ковалі Сутінків. Ці загадкові ремісники володіли таємницями, які дозволяли їм не лише підкорювати природу, а й змінювати саму суть реальності.

Темний камінь, з якого були зведені стіни Вельморну, був незвичайним. Легенди кажуть, що він поглинав спогади, емоції та навіть душі тих, хто доторкався до нього. Чим довше стояло місто, тим більш насиченим і живим ставав цей камінь. Його світіння у місячному світлі видавало тихий гул, схожий на шепіт тисяч голосів.

Падіння

Велетенські руїни Вельморну стали такими після однієї ночі, яку називають Ніч Тиші. Ніхто не знає, що сталося, але очевидці, які спостерігали за містом із віддалених пагорбів, говорили про чорний стовп світла, що піднявся з центру міста. Після цього – абсолютна тиша, а потім потужний удар, від якого земля здригнулася. Більше жителів міста ніхто не бачив.

Металевий Захисник

Найвеличніше творіння Ковалів Сутінків — Ґолем Нічної Варти, або ж, як його пізніше почали називати — Темнозор. Це був велетень заввишки з вежу, зібраний з металу й каменю. Рухи мав ідеально зважені: ні різких поривів, ні зайвої сили. Його зріст сягав майже тридцяти ліктів. Працювати з металом ковалі вміли, але показного ніколи не любили. Лише функція, лише форма, що служить. Його не створювали для битв, не кували для війни. Його зібрали як сторожа — як останній аргумент на випадок, якщо світ відвернеться від Вельморну. Темнозор мав прокинутися лише за однієї умови: якщо Вельморн буде під загрозою, з якою люди самі не впораються. І в Ніч Тиші — він прокинувся.

Сьогодні, серед руїн Вельморну, можна побачити іржавий каркас велетня. Його тіло вгрузло в скам'янілу землю, руки безсило опущені, голова — похилена. Мідь потемніла, в деяких місцях повідпадали металеві пластини. Вітер виє крізь отвори в корпусі, наче тихі тужливі голоси колишніх мешканців Вельморну, котрих Темнозір так і не зміг захистити, намагаються пробудити його знову.